Заповіт з умовою: спадкування за правилами заповідача
У сучасному світі питання спадкування відіграє важливу роль у забезпеченні правової визначеності та дотриманні волі особи після її смерті. Заповіт є ключовим інструментом реалізації права на розпорядження своїм майном, яке може бути передано як родичам, так і будь-яким іншим особам.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Він може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, за винятком осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (частини перша - третя статті 1235 Цивільного кодексу України (далі – Кодексу).
Слід зазначити, що заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. Крім того, він має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав (частини перша - третя статті1236 Кодексу).
Кодексом передбачено, що заповідач може скласти заповіт з умовою.
Згідно зі статтею 1242 Кодексу заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою. Наприклад, наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо.
Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.
Якщо визначена в заповіті умова суперечить закону або моральним засадам суспільства, вона є нікчемною.
Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.
Водночас слід ураховувати, що згідно з абзацом першим частини першої статті 1241 Кодексу, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
