Безбар’єрність та підтримка дітей у складних життєвих обставинах: Інтерв’ю з патронатною вихователькою Наталією Волощук
Безбар’єрність — це фундаментальне право кожної дитини на повноцінне життя.
У сучасних умовах, коли тисячі сімей стикаються з економічними, соціальними чи побутовими труднощами, особливо актуальним стає питання захисту прав дитини та забезпечення її безпечного, стабільного середовища для розвитку.
Одним з ефективних механізмів підтримки дітей, які тимчасово не можуть проживати у власних родинах, є патронат — форма сімейного виховання, що передбачає тимчасове розміщення дитини в родині професійного вихователя. Патронат дає змогу не лише убезпечити дитину, а й забезпечити їй необхідну турботу, стабільність, виховання та доступ до медичних і освітніх послуг у період, коли батьки або законні представники долають складні життєві обставини.
Про особливості цієї відповідальної місії, щоденні виклики та досягнення працівники Служби у справах дітей Житомирської районної військової адміністрації поспілкувалися з Наталією Волощук, патронатною вихователькою з селища Романів Житомирського району, у родині якої тимчасово перебувають діти, що потребують особливої підтримки, захисту та тепла.
— Наталіє Адамівно, чому та за яких обставин діти були влаштовані до Вашої патронатної родини?
— Зазвичай до нас потрапляють діти з сімей, де існувала реальна загроза їхньому життю та здоров’ю. Це також можуть бути діти, які з різних причин не можуть певний час перебувати у власній родині — коли батьки або особи, що їх замінюють, тимчасово не здатні піклуватися про них.
— Які послуги отримує патронатна сім’я при влаштуванні дітей?
— Ми отримуємо значну підтримку від Служби у справах дітей Романівської селищної ради, членів міждисциплінарної команди та помічника патронатного вихователя. Наша сім’я забезпечується всім необхідним: медичними, освітніми послугами, а також допомогою у розв’язання соціальних питань, зокрема оформленні відповідних виплат.
— На Вашу думку, що є найважливішим на початку перебування дитини в патронатній родині?
— Найперше — зробити все можливе, аби дитина швидко адаптувалася, відчула себе в безпеці, знайшла затишок, змогла довіритися оточуючим і почувалася комфортно.
— Чи перебували у Вашій патронатній сім’ї діти з особливими освітніми потребами?
— Так, у нас були такі дітки. Ми зверталися із заявою до інклюзивно-ресурсного центру, щоб пройти комплексну психолого-педагогічну оцінку. На основі висновків далі співпрацювали з відповідними навчальними закладами для забезпечення індивідуального підходу до навчання дитини.
— Як відбувається взаємодія з медичними закладами?
— Коли дитина влаштовується до нас, ми одразу укладаємо декларацію з сімейним лікарем КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Романівської селищної ради». Лікар супроводжує дитину — проводить медогляди, здійснює щеплення, надає необхідну допомогу у разі захворювання.
— Що для Вас є найприємнішим у роботі патронатного вихователя?
— Найбільше щастя — бачити, як дитина змінюється, розкриває свої таланти, досягає нових результатів. А найзворушливіше — це момент, коли дитина повертається до своєї біологічної родини, яка вже подолала труднощі та готова повноцінно виконувати батьківські обов’язки.
Щиро дякуємо Наталії Адамівні за її відданість справі, теплоту серця та безцінний досвід. Її історія — яскраве свідчення того, наскільки важливою є роль патронатної сім’ї у долі дитини, яка тимчасово втратила сімейний захист.
