Стаття 40 ККУ: коли примус звільняє від кримінальної відповідальності
У часи війни мільйони українців опинилися перед викликами, коли агресор застосовує до них насильство чи погрози, щоб змусити діяти проти власної держави. Це може бути фізичний тиск (побиття, катування, позбавлення волі) або психічний примус (залякування, погрози життю близьких).
У таких випадках на захист людини стає стаття 40 Кримінального кодексу України. Її ключові положення зводяться до наступного:
- дії або бездіяльність, вчинені під впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками, не вважаються кримінальним правопорушенням;
- якщо особа зберігала здатність контролювати свої дії, але була під тиском примусу, питання її відповідальності вирішується відповідно до положень іншої статті, а саме статті 39 ККУ.
- винним є не той, кого змусили, а той, хто примушував, саме він нестиме повну кримінальну відповідальність.
У разі якщо особа визнається винною у вчиненні кримінального правопорушення, застосування щодо неї фізичного чи психічного примусу з метою змусити її вчинити це кримінальне правопорушення є обставиною, що пом’якшує відповідальність (пункт 6 частини першої статті 66 КК України).
Таким чином, українське законодавство чітко розмежовує дії тих, хто добровільно пішов на протиправний вчинок, і тих, хто був змушений до цього шляхом насильства чи залякувань.
І стосується це не лише обставин, пов’язаних з російською агресією. До прикладу, якщо особу змусили розкрити службову або іншу конфіденційну інформацію, погрожуючи життю її чи близьких — вона не несе кримінальної відповідальності, якщо не мала реальної можливості діяти інакше.
Міністерство юстиції України наголошує: навіть у найскладніші часи дотримання принципу верховенства права залишається ключовою основою захисту прав та справедливості для кожного громадянина.
