Безбар’єрність

Сучасна освіта орієнтована на забезпечення рівних можливостей для всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, сенсорних, інтелектуальних чи інших особливостей розвитку. Ключовим елементом цього підходу є створення базбар'єрного простору в закладах освіти – середовища, вільного від будь-яких перешкод, що можуть обмежувати доступ до навчання та повноцінної участі в житті школи чи дитячого садка. Створення такого простору – це не лише питання дотримання будівельних норм, а й формування інклюзивної культури, де кожна дитина почувається цінною та потрібною.

Повномасштабна війна триває, і поряд з героїчною боротьбою на фронті, ми вже зустрічаємо тих, хто повернувся з пораненнями та інвалідністю. Ці захисники та захисниці, які віддали своє здоров’я за нашу свободу, заслуговують на особливу шану та безперешкодну інтеграцію в суспільство. Створення безбар’єрного середовища – фізичного, інформаційного, соціального та ментального – стає не просто актом вдячності, а нагальною потребою для забезпечення гідного життя наших Героїв, які вже сьогодні потребують нашої підтримки та розуміння.

У сучасному суспільстві ми прагнемо не лише рівних прав, а й рівних можливостей для кожного. Програма «Безбар’єрність» — це не просто про пандуси чи адаптовані сервіси. Це насамперед про повагу у щоденному спілкуванні, про слова, що не принижують, а підтримують, і про культуру, яка не створює бар’єрів у серцях та головах.

Дитячий садок, школа чи інший заклад освіти не повинні мати жодних бар’єрів — ані фізичних, ані ментальних, ані соціальних.

На жаль, в умовах війни люди дедалі частіше забувають, що кожен і кожна мають право на безпеку, повагу та захист. Особливим викликом стає сексуальна експлуатація та наруга (СЕН) – проблема, яка потребує чіткої позиції, знань і механізмів запобігання.

Втрутитися з непроханими порадами та зауваженнями щодо галасу або надмірної активності в громадському місці – чи не найгірше, що можна зробити у взаємодії з будь-якими мамами й татами. А тим паче коли йдеться про батьків дітей з інвалідністю: ви не можете знати напевно, проявом чого є така поведінка.

Сьогодні будь-які заходи, від міжнародних самітів до освітніх лекцій, дедалі частіше переходять у цифровий простір. Це зручно, економить ресурси та відкриває доступ для ширшої аудиторії. Але важливо, щоб такий формат був справді доступним для всіх.

Рукостискання з людиною, яка має протез руки, є цілком природним і прийнятним. Зазвичай така людина сама ініціює жест, простягаючи руку. Однак, якщо рукостискання хочете ініціювати ви самі, краще спитати дозволу. Можна сказати: «Чи зручно вам потиснути руку?» Протез у цьому випадку слід сприймати як частину її тіла, і діяти так, як це відбувається у звичайному спілкуванні.

Використовувати фрази на кшталт «ти сказав» для людей, які спілкуються жестовою мовою, — цілком нормально. Вони також можуть казати «я слухаю» або «я сказала», підкреслюючи, що «слухають очима, а не вухами». 

Рекомендації психологині, тренерки та трансформаційного коуча, експертки з теми емоційного інтелекту і комунікації Юлії Павлової.