Ти як?

У непрості часи війни, коли кожен день приносить нові випробування, ми особливо відчуваємо потребу в людському теплі та підтримці. Попри зовнішню простоту, обійми є могутнім виразом людяності, милосердя та любові до ближнього. Просте запитання “Як ти?” або міцні обійми в такі часи набувають особливо глибокого змісту, стаючи світлом надії в темряві.

Хоч би як нам було цікаво, хоч би як ми хотіли дізнатися, коли ж закінчиться війна, пам’ятаймо про особисті кордони одне одного. Запитайте ветерана чи ветеранку, як їх зустріли вдома, як почуваються, чим планують займатися, чи потрібна якась допомога… Навіть якщо людина цього не покаже, насправді вона буде глибоко вдячна вам за повагу і тактовність.

Доглядати поранених ветеранів — важка місія, яка зазвичай лягає на плечі рідних та близьких. Вони постійно перебувають поруч із ними у лікарнях, центрах реабілітації чи вдома. Вони беруть на себе догляд, фізичну й психологічну підтримку, а ще — купу бюрократичних питань. Водночас виконують хатні справи, виховують дітей і працюють.

Ми можемо очікувати, що з приходом весни усе “розквітне”: не тільки на вулиці, але й настрій. Але може статися навпаки: відомо, що організм людей по-різному адаптується до змін погоди. І прихід нового сезону дійсно впливає на наше ментальне здоров’я.

Протягом останніх двох років фіксується значне збільшення пацієнтів зі встановленим діагнозом посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Ми всі, безперечно, пишаємося нашими захисниками, радіємо їхнім перемогам, надихаємося їхньою стійкістю. Коли зустрічаємо військових або хочемо подякувати ветеранам, емоцій буває через край, та варто пам’ятати, що перед нами — воїни, які гідно виконували свій обов’язок та ризикували життями.

Сергій Полосін — двічі ветеран: воював під час АТО та з початку повномасштабного вторгнення. Хоча сам каже, що називатися ветераном складно, бо війна ще триває і подумки пан Сергій, його побратими й посестри досі там. У кожного тепер своя боротьба — за повернення до цивільного життя.

Емоційний голод — це стан, коли людина відчуває потребу в їжі не через фізичний голод, а для задоволення емоційних потреб, таких як втіха, зниження стресу або нудьги. Відрізнити емоційний голод від фізичного можна за декількома ознаками:

Гратися — але так, щоб не боятися — чи є ця можливість зараз в українських дітей? Коли повітряні тривоги лякають, коли сумуєш, бо відчуваєш, як стурбовані батьки війною.

Буває, зустрічаємо військових або дізнаємося, що перед нами ветеран чи ветеранка, зринає думка — як подякувати людині за службу так, щоб не бути навʼязливим, не бовкнути зайвого, не образити?